Jdi na obsah Jdi na menu
 


Святий Ян Міліч

 

Святий Ян Міліч з Кром’єржіжа

 

канонізований 6 липня 2013р., Київ

 

(коротка біографія)

 

Початок третього тисячоліття – це час, коли потрібно замислитися над пророцтвом Св. Письма, що говорить про прихід антихриста. На цю втілену концентрацію духа зла вказав і Празький проповідник покаяння Ян Міліч з Кром’єржіжа. Брат папи Урбана V, албанський кардинал, сказав про Міліча: «Хоча мій покійний брат папа сіяє чудесами, все ж цей Міліч мав би бути канонізований ще перед моїм братом». Сьогодні назрів час канонізації цього Христового слуги і пророка.

Сьогоднішній день, 6 липня, пов'язаний з мученицькою смертю іншого чеського проповідника покаяння, Яна з Гусинця.

 

 

Чеська історія має своїх героїв. Під час правління чеського короля та імператора Священної Римської Імперії Карла IV, в Чеському королівстві діяв Божий слуга і пророк Ян. Він не боявся говорити правду, навіть якщо вона була для багатьох неприємною. Він не боявся йти проти течії. Божі слова ожили в його устах, щоб протистояти гнітючому стану суспільства і Церкви. Більше того, він освідчував ними і самого імператора.

 

Міліч народився в Кром’єржіжі близько 1320 року. Відвідував катедральну школу в Оломоуці. Потім з Моравії переїхав до Праги – столиці Чеського королівства і всієї тодішньої Європи. Він здобув високе положення у канцелярії самого імператора, супроводжував його і в деяких його подорожах по імперії.

Під час правління імператора Карла IV Прага розрослася до небаченої краси. Церква, яка пишалася красивими будівлями, на перший погляд, була у відмінному стані. Однак, стан всередині Церкви був набагато гіршим. Не могло бути й мови про те, щоб священство було прикладом для народу, а тим більше монаші ордени, що погрузли в розкошах. Церковні посади, які приносили немалі прибутки, можна було купити.

Міліч був не тільки імператорським урядовцем, але й високим церковним прелатом. Як архидиякон здійснював нагляд над священством. Зі своєї посади він набагато гостріше, ніж інші, бачив священичу користолюбність, егоїзм і гордість. У його серці зродилася болісна тривога, яка не давала йому спокою: Чи ж і я не живу інакше, ніж хоче Ісус Христос? Він зважився на радикальну зміну життя. У 1363 році, тобто 650 років тому, він зрікся усіх посад і прибуткових доходів, та відійшов на самоту, де в молитві визрів процес його внутрішнього навернення і закорінення в Христі. Тут він також отримав пророцького духа.  Менше, ніж через рік, він повернувся до Праги як проповідник покаяння. Він був переконаний, що для хворої Церкви існує єдиний лік: живе Боже слово.

Міліч регулярно проповідував у храмі Святого Їльї, який був переповнений людом. Бідні і багаті, чоловіки і жінки ходили слухати цього «проповідника вогненних слів».

 

 

Життєписець свідчить про ревність Міліча:  

 

 

 

«Міліч мав безмежну любов і глибоке милосердя до всіх людей. Навіть любив своїх ворогів і гонителів. Кожен, хто говорив з ним або працював, буквально черпав від нього любов і доброту духа. Ніхто від нього не відходив без розради. Винятком були тільки люди, опановані духом антихриста. У всьому цей чоловік проявлявся так, як  другий Ілля.

 

 

 

Міліч з завзятістю працював над спасінням душ. Він постійно картав, просив і всіляко закликав, вчасно чи невчасно, так що багато людей засоромилися і відвернулися від своїх жахливих вчинків. Не давав собі спочинку: вислуховував сповіді, відвідував хворих, потішав засмучених, навертав грішників. Людям давав практичні вказівки про те, як віддатися Богу в особистій молитві. На свята мав і кілька проповідей. Проповідував не тільки чеською, а й німецькою і латинською. Щодня, без винятку, завжди мав принаймні одну проповідь.

 

 

 

Його проповіді підбадьорювали і потішали, але також і гостро звинувачували та перестерігали від загибелі. Його послання було настільки радикальним і сильним, що змінювало життя багатьох. Молоді священики і студенти почали з запалом збиратися навколо Міліча. Утворилось коло його вірних учнів.»

 

 

 

Міліч засуджував зловживання священиків і прелатів

 

 «Цей священик палав, як Ілля, великою ревністю за Ісусів закон і Його правду. Безперервно і без втоми він боровся з безліччю лжепророків, монахів, священиків і гордих вчених. Мужньо картав найвищих прелатів, архиєпископів і єпископів за те, в чому вони явно помилялися. Заради правди він майже щодня опинявся у смертельній небезпеці.».

 

 

Празький Вавилон став Новим Єрусалимом

 

«Якщо б Міліч не прийшов, беззаконня досягло б своїм криком аж до неба і спричинило б Содом. Усі б загинули, як Гомора. Але він повернув Содому попередню гідність. З Вавилону, Прага в духовному сенсі стала Єрусалимом».

 

 

Район Праги Венеція був осередком празьких повій. Звідти поширювалась хвороба та інфекція – фізична і моральна. Проти цього явища ніхто не міг нічого зробити. Однак і на це місце прийшло послання, проповідуване Мілічем. За короткий час навернулося до покаяння понад 200 відомих повій. Також багато грішників покаялися і змінили своє життя. Власниця найбільшого дому розпусти залишила гріховне ремесло і подарувала свій будинок. Міліч наказав розвалити будинок і на цьому місці побудувати необхідні будівлі, які він назвав Новим Єрусалимом.

 

Життєписець продовжує:

 

 

«Сам Міліч, сповнений милосердя Господнього, опікувався тут розкаяними жінками, як люблячий батько. Дбав про їхнє перевиховання. Скільки сліз і турбот це йому коштувало, щоб вони вдруге не впали! ... Хоча сам не мав абсолютно нічого, бо заради Христа все залишив, все ж забезпечував їх усім необхідним. Він навіть продав і ті кілька книг, які йому служили для проповідей. Коли і ті гроші витратив, то жебрав і випрошував у багатих людей – що не обходилося без важких образ і відкинення».

 

 

 

Атмосферу Нового Єрусалиму сучасник описує так: «Хто прийшов туди, бачив і чув все, що там діялось і говорилось: усі наче б пророкували, як свідчить Павло про християн в Коринті. Такий відвідувач славив Господа і визнавав, що Бог насправді є між ними. І або сам приєднався до цієї  духовної єдності, або відходячи, плакав над собою, а їх благословляв».

 

 

 

Проповідь про антихриста

 

Міліча все більше і  більше болів моральний занепад, який він бачив у Церкві. Він відкрито картав тих, які його спричиняли. Постійно знову і знову натикався на темну постать, перед якою апостоли перестерігали вже перших християн.

На питання: «Хто є антихрист?»,  Міліч відповів: «Антихристів є багато. Хто зраджує і відрікається Христа – це антихрист». «А чим Його зраджує?». «Коли мовчить на ліквідацію Божої правди та Божих законів,  і не наважується виступити проти злочинів».

Під час однієї зі своїх проповідей, він по-пророчому підняв руку і вказав на імператора Карла IV, кажучи: «Ти – цей великий антихрист!». За публічну образу володаря потрапив у в’язницю. Однак імператор цінував Міліча. Невдовзі його випустили на волю. Цю шокову терапію застосував і пророк Натан щодо святого царя Давида. Ця гірка правда вела імператора до покаяння. Він піддавався великому і підступному тиску духа антихриста.

У 1367 році Міліч поїхав привітати папу, який мав повернутися до Риму з французького Авіньйона. Ще перед поверненням папи, Міліч наказав повісити на двері храму святого Петра таблицю з повідомленням, коли він буде проповідувати про антихриста. Це повідомлення не вислизнуло з-під уваги суду інквізиції. Міліча заарештували і потягли до в'язниці. Після приїзду папи Урбана V до Риму його звільнили.

 

 

«У Римі з найвищого місця він проповідував єпископам і прелатам, що антихрист вже прийшов. Він сказав їм, що вони самі є членами антихриста, бо своїми ділами противляться Ісусу Христу».

 

Міліч запропонував папі проект реформи Церкви – закликав його скликати Вселенський Собор. Тут мали б прийняти рішення про те, щоб посилати Святим Духом помазаних проповідників- євангелистів до всього світу. Вони б підготували Боже військо до боротьби проти антихриста. Також приготували б Христову наречену до приходу Христа. Папа погодився з Мілічем, але до реалізації цього не дійшло.

 

 

Переслідування Міліча

 

Міліч повернувся до Праги. Нічого доброго його тут не очікувало. Його критика ситуації в Церкві та грішного життя священиків обурила празьке священство до такої міри, що проти нього написали гостру скаргу. Однак архиєпископ Праги махнув на це рукою, знаючи, що йдеться про очорнювання і помсту.

 

 

 «Новий Єрусалим на землі викликав опір і жах царства темряви. Багато священиків, а особливо монахів жебручих орденів, відчували загрозу від діяльності Міліча, адже він картав їх за зловживання, а крім того прихилив до себе багато слухачів, з яких вони мали непоганий дохід. Тому придумували багато брехливих звинувачень на Міліча, обмовляли його і оскаржували навіть в Папській курії та інквізиції.

 

 

 

Хоча Міліч зробив в Празі багато добрих діл, все ж не одержав від празьких співхристиян нічого іншого, лиш незліченні образи і безперервне переслідування, а на кінець вигнання».

 

Оскаржувачі звернулися безпосередньо до папи, який в той час знову перебував у Авіньйоні.

 

 

Міліч молитися за ворогів

 

Тепер Міліч знову стоїть перед папою, на цей раз в Авіньйоні. Його найбільший противник – чех Клонкот, папський пенітенціар в Авіньйоні –  старанно працює над тим, щоб спалити Міліча. Мілічу надали право виступити перед папою на свій захист і його знову оправдали. Клонкот раптово захворів. Міліч за нього гаряче молиться, але він вмирає. Міліч пробачив не тільки Клонкоту, але й усім ворогам. Достовірні свідки про це свідчать: Міліч ніколи не молився так наполегливо і так багато, як за Клонкота і за своїх ворогів. Його молитву можна порівняти з тим, що говорить Св. Письмо: Святий Дух заступається за нас стогонами невимовними (Рим. 8,26).

Міліч морально переміг і очистив своє ім'я. Однак був дуже вичерпаний і помер в Авіньйоні 29 червня 1374 року як вигнанець.

 

 

Монахи, священики та інші церковні достойники, хоча й не знайшли в ньому жодної провини, навіть після смерті ненавиділи його.

 

Їх злоба обернулась проти Нового Єрусалиму. Не пройшло багато часу, як з ним покінчили.

 

 

Невдовзі після смерті Міліча були написані його дві біографії. Обидві свідчать про пошану і популярність, які мав Міліч.  

 

 

 

Висновок:

 

Сьогодні в Києві канонізований пророк Ян Міліч, який попереджав про антихриста. Є парадоксом, що цього року має бути канонізований у Римі фальшивий пророк Іван Павло ІІ, який в Асижі підготував дорогу антихристу. Сьогодні ні в якому разі християнин не повинен наслідувати цього екс-папу і приймати духа Асижу. Хто це робить, прийме його частку – Божу анатему, прокляття (Гал. 1,8-9).

На відміну від цього, апостол Павло, а з ним і Ян Міліч, могли сказати: «Наслідуйте мене, як я Христа» (1 Кор. 11,1). Хто хоче сьогодні наслідувати пророка Яна, повинен виступити проти духа антихриста. Бути сьогодні пророком означає бути мучеником –  свідком Христовим. Не можна мати одночасно Духа Христа і духа антихриста. Католицька ієрархія зрадила живого Бога і є в полоні духа Вавилона, бо проповідує єресі та здійснює синкретизм з поганством.

Хто сьогодні є антихристом?

Той, хто мовчить і підтримує прийняття духа антихриста в Церкві.

Той, хто мовчить і підтримує гендер-божевілля, яке стверджує, що чоловік може стати жінкою.

Той, хто мовчить і підтримує гомосексуалізм, який знищує всі моральні і християнські цінності.

Той, хто мовчить і підтримує викрадання дітей у батьків ювенальною юстицією.

Той, хто мовчить на глобалізацію і підтримує заплановану редукцію – автогеноцид людства.

Прикладом святців, тобто зразком до наслідування, були святі мученики-герої, які не зрадили Христа і заради Божих законів йшли аж на смерть. У Старому Завіті для нас є прикладом Божий борець Юда Маккавей і мати сімох синів-мучеників. У перші століття були десятки тисяч мучеників.

Тепер ми живемо на початку третього тисячоліття. У всіх колишніх християнських народах прогресує масове відступництво від спасительної віри і Божих законів. Основним винуватцем є відпала ієрархія, яка відкрила двері єресям і антихристу.

Сьогодні для обнови Церкви повинні виступити сміливі пророки, які будуть свідчити про Христа навіть ціною переслідувань і мученицької смерті. Хто сьогодні хоче врятувати життя, той його втратить, а хто втратить його заради Христа і Євангелія, той його спасе (Мк. 8,34).

 

 

Нехай канонізація пророка Яна пробудить ціле покоління пророків, які готові заради Христа і Божих законів пожертвувати навіть своїм життям, як мученики. Нехай же Дух Божий, Дух Пророцький, сьогодні, 6 липня 2013 року, зійде не тільки на Київ і Прагу, але й на усі християнські народи!